Зеркалов Д.В., Кацман М. Д., Ковтун А. І. Наукові основи цивільного захисту. Моног.

 УДК  355.57
 ББК Ц 68
        З-57
Рекомендовано Вченою радою
ПВНЗ Міжнародний університет фінансів
 (протокол   № 8-13/14  від 24.04.2014 р.)

Р е ц е н з е н т и:  Цапко В. Г. – докт. мед. наук, професор кафедри охорони праці та інженерної екології Національного університету біоресурсів і природокористування України; Левченко О.Г. – д. т. н., завідувач відділу  ІЕЗ ім. Е. О. Патона.
Наукові редактори:  к. в. н. доц. Міхеєв Ю. В., к. т. н.  доц. Полукаров Ю. О.

           Зеркалов Д.В., Кацман М. Д., Ковтун А. І.   Наукові основи цивільного захисту.  Моног. /Зеркалов Д.В.,  Кацман М. Д., Ковтун А. І.  За редакцією Д. В. Зеркалова  – К.: «Основа». 2014. – 1117 с.

    ISBN 978-966-699-662-6

Присвячено  захисту населення  та територій  при  надзвичайних ситуаціях (НС) на основі Кодексу цивільного захисту України, як комплексу організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів.

Висвітлено теоретичні положення і практичні дії у сучасних умовах щодо прогнозування,  оцінювання обстановки при  аваріях на об’єктах господарювання (ОГ), реагування  та ліквідація  наслідків  НС з використанням  захісних споруд і засобів індивідуального захисту (ЗІЗ).

Розглянуто фінансування єдиної державної системи цивільного захисту, прилади контролю обстановки на ОГ, наведено приклади розрахунків параметрів уражаючих факторів, ступіню руйнувань об’єкту,  можливі втрати  виробничого персоналу.

Для викладачів і студентів вищих навчальних закладів. Може бути використаний слухачами курсів підвищення кваліфікації, а також державними службовцями і працівниками підприємств.

Вступ

Цивільний захист – це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Проблема захисту людини від небезпеки у різних умовах її перебування виникла одночасно із появою на Землі наших далеких пращурів. На світанку людства це були небезпечні природні явища, представники біологічного світу. З часом стала з'являтися небезпека, творцем якої стала сама людина.

Нині людина більше всього страждає від небезпеки, яку сама ж і створи­ла. Тільки у дорожньо-транспортних подіях кожен рік гине більше 5000 тис. осіб. Щорічно в Україні виникає понад 50 тис. пожеж, під час яких гине більш як 2 тис. чоловік. Десятки тисяч осіб стають щороку жертвами алкоголю.

Статистичні дані свідчать про те, що більше всього людей гинуть, стають інвалідами та хворими від безпосередньої небезпеки природ­ного, техноген­ного, антропогенного, біологічного, соціального поход­ження. Вчені з давніх часів вивчають умови праці та безпеки людини. Ось короткий перелік деяких вчених із давніх часів до наших днів.

Людина та її здоров’я – найбільша ценність держави, яка докладає великих зусіль, створюючи умови безпечної життєдіяльності людини як у середовищі мешкання, так і у середовищі праці.

Життя людей, їх трудова діяльність, побут та відпочинок проходять в складній системі взаємопов’язаних соціальних, природних та штучно створюваних факторів і явищ, які характеризують даний стан природи, етап розвитку суспільства і його взаємодію з природою. Це повітря, вода, грунт, рослинність, тваринний світ і всі досягнення науково-технічного прогресу, що оточують людину і створюють умови для її існування. Цю систему, як правило, називають навколишнім середовищем чи довкіллям. Щоправда, в міжнародних угодах під терміном "навколишнє середовище" мають на увазі лише оточуюче природне середовище.

Системний устрій людського суспільства на землі, фундамент­тальний характер і тенденції науково-технічного прогресу в цілому світі – усе це призвело і продовжує призводити до появи раніше невідомих проблем.

Перш за все – це надзвичайно інтенсивне зростання ступеня ризику травматизму та загибелі людей при взаємодії зі складними технічними системами на виробництві, транспорті, у побуті. За даними ВОЗ смертність від нещасних випадків у наш час посідає третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. Наприклад, в Англії у 1946 році смертність від інфекційних захворювань у 2 рази перевищувала смертність від нещасних випадків. У 1961 році ситуація була протилежною: загибель від нещасних випадків у 3 рази перевищила загибель людей від інфекційних захворювань.

Небезпеки за своєю природою потенційні (тобто приховані), перманентні (тобто постійні, неперервні) та тотальні (тобто всезагальні, всеосяжні). Отже, нема на Землі Людини, якій не загрожують небезпеки. Але зате є багато людей, які про це не підозрюють. Їх свідомість працює у режимі відчуженості від реального життя.

Для вироблення ідеології безпеки, формування безпечного мислення та поведінки держава розробляє відповідні способи захисту від них у будь-яких умовах перебування людини.

Сучасний стан довкілля визначають як стан глобальної екологічної кризи і визначальним для людства зараз є формування екологічної свідомості, культури і цілісного екологічного світогляду.

В умовах науково-технічного прогресу цивілізація опинилася на межі екологічної кризи. Нині багато держав нездатні спонукати людей до творчості з метою створення і використання нового у техніці по відношенню до природи. Якість економічного зростання, особливо у країнах, що не відносяться до країн так званого «золотого мільярда», сьогодні значною мірою визначається екстенсивною складовою, тобто забезпечується за рахунок залучення до суспільного виробництва все більшої кількості нових ресурсів, зокрема ресурсів природи.

Дана ситуація створює низку загроз, зокрема екологічного характеру. Відбувається забруднення і виснаження сільськогосподарських земель, забруднення атмосфери, вод, зменшення товщини озонового шару, вичерпання природних ресурсів, мають місце несприятливі тенденції у кліматі. Тому лише високий рівень екологічної культури дозволить підтримувати природну рівновагу і контроль над станом навколишнього середовища.

Сьогодні очевидно, що ідея економічного зростання, проголошеного єдиною метою господарської діяльності економічних систем, являється помилковою, оскільки занижує значущість таких важливих чинників, як соціальні та екологічні наслідки господарювання. Останні несуть все відчутнішу загрозу людству. Оскільки безпека пов'язана практично зі всіма видами діяльності людини, іноді важко побачити єдиний зв'язок між потребою людей у безпеці та безпечною роботою пристроїв, а відтак і сформулювати продуктивну теорію.

 На сьогодні немає методологічної бази, на основі якої можлива побудова ефективної теорії та отримання експертних оцінок безпеки життєдіяльності людини. В існуючих підходах і принципах, розроблених для забезпечення безпеки, не можна виявити цілісність поглядів і методів, вживаних працюючими у цій області фахівцями. Дана ситуація обумовлена тим, що у науковому світі дотепер не прийнята парадигма безпеки як галузі наукового знання.

Часто дослідники, що займаються розробкою теоретичних аспектів безпеки життєдіяльності, використовують такі окремо добре відпрацьовані, але часто недостатньо коректно методологічно зістиковані один з одним поняття, як ризик, катастрофа, надійність, уразливість і збиток. При спробі використання даних понять для аналізу проблем екологічної безпеки, часто виникають ситуації неоднозначного тлумачення даних понять, що стає причиною появи подальших методологічних ускладнень.

Незістикованість методологій, на наш погляд, є головною перешкодою для вироблення спільних принципів теоретичної бази і з'ясування цілісної картини екологічної безпеки. У зв'язку з цим представляється доцільним використання для вирішення названої проблеми накопиченого в області філософського наукового знання методологічного заділу, отриманого при комплексному дослідженні складних проблем, систем і процесів.

Збудувати парадигму науки про загальну теорію безпеки можна на основі поняття складної системи. З огляду на те, що безпека є абстракцію вищого порядку, вона не може бути безоб´єктовою: аналізуючи безпеку, у кожному конкретному випадку слід говорити, наприклад, про безпеку транспорту, енергетики, виробництва, окремо взятої людини, співтовариства, держави або людства в цілому. Поняття системи може стати основним базисом цієї науки: система як сукупність комплексу утворюючих її елементів і способу їх організації.

До недавнього часу дослідження в області безпеки проводилися у межах уявлень про дані системи як замкнуті статичні системи або системи з лінійною динамікою; у таких дослідженнях застосовували принципи математичної ймовірності, що породжувало необхідність проведення великої кількості спостережень і обробки значних обсягів отриманої інформації. У пропонованому науковому підході продуктивною є ідея безпеки систем і процесів, трактування безпеки як безперебійної реалізації, здійснення властивостей системоутворюючих елементів у системах і процесах. Беручи до уваги тезу про безпеку в системах і процесах, ми ставимо питання про методи і способи їх опису, що моделюють і прогнозують їх стан.

Перспективним бачиться дослідження систем і процесів із нелінійною динамікою. Проте, якщо досвід практичного застосування замкнутих статичних систем і систем із лінійною динамікою накопичений достатній, то стосовно систем із нелінійною динамікою можна констатувати іншу ситуацію: тут досвід практичного застосування не може вважатися достатнім. При лінійній динаміці на підставі поточного стану системи ми можемо говорити про її передування або подальший стан; на відміну від лінійної динаміки, система із нелінійною динамікою такої можливості не надає, і це значно ускладнює прогнозування поведінки системи.

На дану обставину звернув увагу нобелівський лауреат І. Пригожин, але до нього учені також висловлювали думку про те, що реальність може бути описана як один процес, що складається із структурних і системних відносин, оскільки будь-який матеріальний об'єкт, річ, явище, стан є процесами. Крім того, використання методологічного підходу відкриває можливості опису різних видів динаміки і посилює прогностичну функцію науки.

Таким чином, запропоноване дослідження, ґрунтуючись на принципі складності і динамічності, може інтегрувати різні види наукової діяльності і використовувати не тільки строго дедуктивний математичний апарат, але і індуктивні властивості людської свідомості. У даному випадку йдеться про необхідність вирішувати проблему мінімізації екологічно шкідливого впливу промисловості на довкілля під час її сталого функціонування, внаслідок якого відбувається повільне негативне зміщення екологічної рівноваги, та функціонування під час аварій наслідки яких є значно масштабнішими. При вирішенні такої проблеми методологія невід’ємна від природи такого досліджуваного об'єкту, яким являється екологічна безпека.

Сучасний стан довкілля визначають як стан глобальної екологічної кризи і визначальним для людства зараз є формування екологічної свідомості, культури і цілісного екологічного світогляду. Саме тому, екологічна освіта і виховання разом з розвитком законодавчої бази та законодавчого обмеження рівнів забруднення стали основними напрямами державної екологічної політики.

Світове співтовариство з кожним роком виявляє все більшу зацікав­леність в охороні довкілля, забезпечення сталого розвитку країн і регіонів, захисту інтересів майбутніх поколінь. Наближення екологічної кризи вперше  відчули промислово розвинуті країни ще у 70-х роках XX століття і почали розробляти природоохоронні заходи як  законодавчого, так і норма­тивного характеру, виробили і почали інтенсивно впроваджувати певну стратегію управління навколишнім середовищем.

Для реалізації наміченої стратегії почали розроблятися спеціальні національні стандарти, які визначали єдину методологію її проведення. Міжнародні організації зі стандартизації головну увагу почали звертати не тільки на розроблення стандартів на методи контролю (визначення) компо­нентів навколишнього середовища (повітря, вода, грунти), а і на розроблення комплексу стандартів системи управлінням навколишнім середовищем.

Інтернаціоналізація проблеми якісті довкілля актуалізує не тільки природничо-наукові та соціально-економічні, але й міжнародно-полі­тичні аспекти управління природними системами. Внаслідок цього до числа багатьох природничо-наукових і суспільно-наукових дисциплін, що проводять дослідження різноманітних приватних аспектів комплексної проблеми «людина — суспільство — природа», цілком закономірно залучається й група екологічних.

В сучасних умовах розвитку науки і техніки надзвичайно важливу роль відіграють прогресивні методи та засоби системного підходу у вирішенні проблем охорони довкілля з метою забезпечення гармонізації природо­охоронної діяльності зі світовими вимогами.

Раніше природоохоронна діяльність підприємств і організацій зводи­лася до здійснення відповідних заходів з метою зменшення чи взагалі звільнення від штрафів за забруднення довкілля. Зараз у розвинутих країнах світу питання охорони довкілля – це  реалізація спеціальних заходів з метою реального захисту довкілля, про що свідчить факт надання банками відповідних кредитів лише за умови доведення екологічної доцільності проекту.

Пропонована Вашій увазі монографія містить всебічну систематизовану інформацію  щодо цивільного  захисту населення,  глобальним та регіональним техногенно-екологічним проблемам, екологічної безпеки та державного контролю у галузі охорони дов­кілля, екологічної стандартизації і нормування, екологічної експертизи і аудиту тощо.

У монографії викладені основні положення і термінологія з питань державного контролю та моніторингу довкілля, сучасного стану довкілля в Україні та Європі, екологічного нормування параметрів стану довкілля, методів та засобів контролю параметрів об’єктів довкілля, акредитації екологічних лабораторій, застосування міжлабораторних порівняльних випробувань та питання транскордонного забруднення довкілля.

Наведена інформація щодо національних систем моніторингу довкілля, висвітлені питання здійснення моніторингу атмосферного повітря, води, грунтів, відходів, біорізноманіття.  Коротко викладена інформація про державне управління якістю і контролем стану довкілля, екологічний моніторинг, стандартизації та метрологічного забезпечення контролю забруднення  навколишнього середовища.

Значна увага приділяється метрологічному забезпеченню контролю забруд­нення довкілля, системі стандартизації охорони довкілля, міжнародній стан­дартизації методів і засобів контролю стану довкілля, акредитації еколо­гічних лабораторій, обробці результатів спостережень та їх використанню.

 При підготовці монографії використані сучасні як національні, так і міжнародні нормативно-правові акти та нормативні документи, які визначають орга­нізаційно-правову та економічну основу національних екологічних систем.

 
 

 

 

Преступления власти

Права человека 

Справочник

Страны. Мир в цифрах. Адреса.
Статистика.
Посольства

Секреты политики

Статьи. Доклады. Комментарии